Фото надала Олена Федосєєва
Жінки, які через війну залишили рідні домівки, об’єдналися в місті Вижниці. Вони шиють подушки для поранених захисників, збирають одяг, засоби гігієни та ліки, домашні смаколики. Хочуть, щоб кожен боєць знав: навіть далеко від фронту про нього пам’ятають і дбають.
Про це ідеться у публікації МБ, пише molbuk.ua
Голова ради ВПО Вижницької громади Олена Федосєєва родом із Нової Каховки на Херсонщині. Коли росіяни окупували її місто у 2022 році, Олена опинилася у Вижниці, де познайомилася з іншими переселенцями. Так поступово сформувалася їхня команда небайдужих.
Після підриву росіянами Каховської ГЕС разом із місцевими мешканцями організували збір для постраждалих жителів Херсонщини. Зібрали дві тонни речей, води й необхідного приладдя. Згодом волонтерство стало для них ще й можливістю забути про свої переживання.
"Коли робиш щось корисне, то й свою самооцінку піднімаєш. Ти не просто сидиш і страждаєш, а займаєшся справою", – каже пані Олена.
"Ми – як дерева, висмикнуті з корінням"
Після переїзду до невеликого міста не всім переселенцям вдається швидко облаштувати життя. Роботи бракує, а оренда житла дорога. Тому частина людей, які долучалися до волонтерства на початку, згодом виїхала до інших регіонів або за кордон.
Нині в команді близько десяти жінок.
"Люба (Фазіла) – з Лиману, Наталя та Інна – з Харкова, Даша – з Луганщини, Катя – з Дніпра, друга Катя – з Краматорська. Ірина з Оріхова, Альона – Херсона, Ліда та я – з Нової Каховки. Нещодавно до нас приєдналася місцева жінка – теж Катя. Коли ми збираємось, то можна сісти поміж Катями і загадати бажання. Яке – самі розумієте", – усміхається Олена Федосєєва.
Більшість учасниць – жінки старшого віку. Є й молодші, які поєднують волонтерство з роботою. Наприклад, Дарія з Луганщини працює до вечора, але після роботи приходить зашивати подушки. Інші учасниці ріжуть матеріал, наповнюють вироби або займаються пакуванням допомоги. Кожна відповідає за ту роботу, яку може виконувати. Хтось приходить у будні, хтось – у вихідні.
Якщо потрібно, жінки збираються навіть після робочого дня.
"Ми всі, як дерева, які не просто пересадили, а з корінням висмикнули. І навіть у землю не пересадили, а просто втикнули на голому місці", – порівнює Олена досвід вимушеного переїзду.
За її словами, людям, які опинилися далеко від дому, важливо знайти однодумців, відчути підтримку та мати спільну справу.
Подушки, які військові забирають із собою
Коли про роботу жінок дізналися медичні заклади, почали надходити замовлення. Особливо велика потреба в таких виробах виникла у Дніпропетровській обласній лікарні імені І. Мечникова.
Спочатку жінки шили тільки подушки-кісточки. Їх використовують для підтримки руки чи ноги пораненого, фіксації кінцівок і зменшення ризику зміщення під час транспортування.
Пізніше медики попросили виготовляти подушки для госпіталів і реабілітаційних центрів, а також звичайні подушки під голову.
Щоб заощаджувати матеріали, домовилися шити подушки розміром 40 на 60 сантиметрів замість стандартних 50 на 70.
З наповнювачем виникла проблема. Для подушок потрібен матеріал, який можна прати і який швидко сохне. Зрештою, Інна з Харкова знайшла в рідному місті підприємства, де шиють пальта та куртки. Там залишаються обрізки синтепону, які передають волонтеркам.
Обрізки різного розміру жінки нарізають на смужки, а потім на маленькі квадратики, якими наповнюють подушки. Саме ця робота найважча: щоб зробити один виріб, потрібно перерізати чимало матеріалу. Волонтерки вже натерли мозолі, але продовжують працювати.
"Ми намагаємося робити близько ста подушок під голову на місяць. Подушок-кісточок виходить від 50 до 100 — як дозволяють сили й матеріали. Потреба є постійно", — розповідає пані Олена.
Військовим ці подушки настільки до вподоби, що часто вони забирають їх із собою, коли їх переводять до іншого медичного закладу.
Жінки намагаються робити вироби яскравими, обирають тканини з малюнками. Військові просять не використовувати зелений колір і піксель – їм уже цього вистачило. Тож яскрава подушка стає наче шматочком мирного життя.
На кожну подушку наклеюють термоналіпку з написом "ВПО Вижницької громади Чернівецької області".
"Робимо це не заради піару, а щоб військові знали: про них пам’ятають і в глибокому тилу", – зауважує пані Олена.
"Бокси турботи" для поранених захисників
Окрім подушок, волонтерки збирають "Бокси турботи" для поранених захисників. До них кладуть одяг, спідню білизну, шкарпетки, засоби гігієни та інші необхідні речі.
"Коли пораненого привозять до лікарні, з нього можуть зрізати весь одяг. Він залишається без найнеобхіднішого. Йому треба в щось одягнутися, почистити зуби, помитися. Ми збираємо такі бокси. Це базовий мінімум, який потрібен людині", – пояснює пані Олена.
Минулого року жінки також придбали фліс і почали шити теплі штани для військових.
Важливо, щоби поранений військовий відчував турботу, навіть коли поруч немає рідних, переконана Олена Федосєєва.
"Для нас важлива саме ця категорія людей, бо вони стояли на нашому захисті. Військовий повинен знати: якщо з ним щось станеться, він не залишиться сам на сам зі своїми проблемами", – каже волонтерка.
До пакунків жінки додають щось домашнє. Одна з учасниць команди випікає смаколики, інші передають варення в маленьких баночках. На них наклеюють: "Зроблено з любов’ю для наших захисників".
Іноді військові просять привезти гарбузове чи соняшникове насіння. Для них це спосіб відволіктися, а також менше курити. Жартома називають насіння антистресом.
"У кожну відправку додаємо до сорока пачок насіння. Якось поклали кукурудзяні палички. Хтось може сказати, що ми витрачаємо гроші на якусь дрібницю. А хлопці так раділи, як діти! Казали, що то смак дитинства!" – згадує жінка.
За допомогу в порятунку українських захисників команда вижницьких волонтерок отримала від лікарні грамоту з подякою.
"Я плакала від зворушення, коли її отримала. Там було написано: “За те, що ви разом з лікарями Мечникова рятуєте життя наших героїв”", – розповідає пані Олена.
Для роботи жінки використовують приміщення, яке спочатку виділили для ради ВПО. Поступово воно перетворилося на майстерню. Спершу працювали майже без обладнання: кроїли матеріали вручну, а частину роботи виконували вдома.
Згодом домовилися про співпрацю з місцевим ательє. Ліда(Фазила), яка має освіту швачки, шиє там подушки.
Мама загиблого захисника з позивним Варяг, Юлія Піскова, подарувала волонтеркам дві швейні машинки. Одну передали місцеві жителі. Однак для повноцінної роботи бракує місця, столів для розкроювання та іншого обладнання.
Команда намагалася отримати фінансування для проєкту "Шиття для життя". Жінки хотіли створити навчальний центр, де охочі могли б опанувати основи крою та шиття, зокрема долучатися до виготовлення подушок. Та, попри подані заявки, отримати грант не вдалося.
Тепер волонтерки мріють про окреме приміщення з необхідним обладнанням. Це дало б змогу виготовляти більше виробів.
Олена Федосєєва закликає небайдужих підтримувати військових: "Хотілося би стати прикладом для когось. Щоби схожі ініціативи з’являлися по всіх містах і селах. Волонтери з Дніпра кажуть мені, що якщо раніше таких "Боксів турботи" надсилали багато, то зараз ми фактично єдині, хто їх відправляє". Між тим, у допомозі захисникам є велика потреба", – каже волонтерка.
Як допомогти
Картка конверта в "ПриватБанку": 5168 7521 0386 5740
Картка банки в "Монобанку": 5375411219040404
Читайте також: "Бойові гуси" для ЗСУ: у Веренчанці господині приготували тушонки для захисників
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
