Сучасний головний корпус університету розташований у комплексі будівель, який зводили як Резиденцію православних митрополитів Буковини і Далмації.
Ініціатором будівництва виступив єпископ Євгеній Гакман, який у 1873 році став першим митрополитом Буковини, а вже в 2026 був канонізований до лику святих. Комплекс мав стати адміністративним і духовним центром православної церкви в регіоні.
Фінансування робіт забезпечував Буковинський православний релігійний фонд. Проєкт комплексу розробив чеський архітектор Йозеф Главка. Будівельні роботи тривали 18 років – з 1864 по 1882 рік.
Про будівництво головного корпусу, архітектурні параметри та пожежу 1944 року ідеться у черговому відео від проєкту Культурна кузня, пише molbuk.ua
Масштабність проєкту змусила архітектора створити локальну будівельну інфраструктуру: збудували два цегельні заводи та один керамічний завод.
Технічний контроль якості передбачав перевірку кожної цеглини на міцність шляхом її скидання з висоти на тверду поверхню. Для підвищення в'язкості та довговічності цементного розчину в нього додавали курячі яйця та тваринний клей.
Архітектурний ансамбль має П-подібну форму і складається з трьох окремих корпусів, які утворюють внутрішній двір площею понад пів гектара. Центральний корпус – Митрополичий. Зліва від головної брами розташований Семінарський корпус із Церквою Трьох Святителів. Справа розташований Монастирський (або Гостинний) корпус із вежею з годинником. Дахи всіх трьох корпусів викладені кольоровою глазурованою черепицею. Позаду Митрополичого корпусу розташований ландшафтний дендропарк площею 4,8 гектара.
Найважчого удару архітектурному комплексу завдала пожежа 1944 року. Точні причини та виконавці підпалу досі залишаються дискусійними, оскільки вогонь спалахнув у момент зміни військового контролю над містом. Епіцентром руйнувань став Митрополичий корпус. Повністю згоріла автентична Синодальна (Мармурова) зала. Вогонь знищив унікальне оздоблення з різних порід мармуру, кришталеві люстри, настінний живопис та величні колони.
Разом із Синодальною залою повністю вигоріла Синодальна бібліотека стародруків. У вогні загинули тисячі рідкісних рукописів, інкунабул та унікальних релігійних документів, що збиралися митрополією протягом століть. Сусідню Червону залу засідань пожежа дивом не зачепила, завдяки чому там збереглася оригінальна стеля з мореного дуба.
У повоєнний період радянська влада провела масштабну реконструкцію знищених приміщень. Проте через брак оригінальних матеріалів та технологій, коштовний мармур і кришталь у Синодальній залі замінили штучною імітацією, після чого її перейменували на Мармурову. Уже за часів незалежної України, завдяки залученню міжнародних грантів, було проведено детальну наукову реставрацію стелі та настінних розписів зали за збереженими автентичними архівними фотографіями.
У 2011 році цей архітектурний ансамбль включили до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
