Костел Пречистого Серця Ісуса – одна з найцікавіших споруд у Чернівцях. Його історія почалася наприкінці 1870-х років, коли в місті з'явилися перші місіонери-єзуїти. Хоча місцеві жителі спершу поставилися до них із недовірою, з часом парафіян стало так багато, що їм знадобився великий храм. Для будівництва міська влада виділила ділянку, яка мала відношення до 41-го буковинського полку.
Історію костелу розповідають у черговому відео від проєкту Культурна кузня, пише molbuk.ua
У вересні 1885 року громаду очолив отець Симон Тиховський. Оскільки кількість вірян стрімко зростала, за ініціативи отця Францишека Еберхарда ініціювали будівництво великого храму. Проєкт розробив професор Ляйцнер, директор Чернівецької вищої Промислової школи.
Гроші на спорудження збирали всією громадою: допомагали як звичайні жителі Чернівців та сусідньої Галичини, так і заможні меценати. Хоча спочатку планували витратити 160 тисяч злотих, фінальна вартість разом із внутрішнім оздобленням, органом, дзвонами та прилеглим будинком священників зросла до 208 тисяч.
7 червня 1891 року було закладено наріжний камінь храму і освячення. На подію прийшли представники всіх впливових релігійних громад міста: католицької, православної та юдейської.
Храм звели у неоготичному стилі, що вирізняло його на фоні традиційної для Чернівців візантійської архітектури. Оздоблення було міжнародним: вітражі замовили в Польщі, орган за 5 тисяч флоринів привезли з Німеччини, а три дзвони – з Шотландії. Найбільший дзвін дістав назву „Серце Ісуса“ і важив дві тонни. На 60-метровій вежі встановили годинник, що показував час на всі чотири сторони. Завдяки незвичній архітектурі костел став однією з головних окрас міста.
Неоготичний інтер’єр костелу доповнювали кілька вівтарів. Головний був виконаний у єдиному стилі храму, а бічні присвячувалися різним святим. Ліворуч знаходився вівтар Діви Марії з іконою в короні з 12 зірок, оточений фігурами святих Терези та Маргарити Марії Алакок.
З іншого боку стояв вівтар засновника ордену єзуїтів Ігнатія Лойоли з майстерно вирізьбленою статуєю місіонера Франциска Ксав’єра. Також у храмі були встановлені вівтарі на честь святого Станіслава Костки (покровителя Львова) та Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.
У храмі часто висвячували нових священників. Наприклад, у липні 1935 року для цього спеціально приїжджав митрополит із Бухареста. Оскільки костел був ректоральним, звичні обряди на кшталт вінчання чи хрещення тут зазвичай не проводили. Проте виняток стався у 1941 році: під час німецько-румунської окупації чимало місцевих євреїв прийняли тут католицьку віру, намагаючись врятуватися від репресій.
Після війни для храму настали важкі часи. Ще на початку радянської влади на Буковині було дозволено проводити служби під наглядом НКВС, уже в 1945 році будівлю передали православній громаді. Офіційною причиною назвали недоцільність існування у місті двох костьолів одночасно. Останню службу відправив отець Казимир Якубовський; у проповіді він застеріг, що над святинею зависли темні часи, від яких захистити її неможливо.
Окремою прикрасою храму була „Хресна дорога“ – мистецький цикл про Страсті Господні. Внутрішній простір також прикрашали розписи та вітражі. На жаль, більшість цих елементів була знищена пізніше, коли будівлю перебудовували під потреби архіву.
Деякий час костьол стояв покинутим, що призвело до розграбування храму: зникли дзвони, годинник та унікальний орган. У 1960 році Йозеф Єнджиневський марно намагався врятувати хоча б скульптури та начиння, звернувшись до мерії. Лише у 1980-х уцілілі рештки оздоблення передали з підвалів костелу до краєзнавчого музею.
Під час перебудови під архів внутрішній простір костелу розділили залізобетонними перекриттями на три поверхи. Це призвело до руйнації колон та більшості вітражів, які вціліли лише на верхньому рівні, у читальному залі. На місці головного вівтаря облаштували кабінет директора. Унікальні настінні розписи частково знищили новими стінами, а решту забілили вапном, крізь яке сьогодні подекуди проступають фрагменти оригінального живопису.
У 1941 році підвали костелу стали місцем останнього спочинку для 60 воїнів Першої світової війни. Їхні останки, серед яких були 59 польських легіонерів та один козак, перенесли сюди з Рідківців для тимчасового зберігання перед вивезенням до Польщі. Проте війна завадила планам, і гроби замурували в крипті. У радянський період про це поховання майже не згадували, поки у 2015 році його не віднайшли під час реставрації. Нині відновлена крипта діє як меморіал.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
