Замість працювати водіями чи інженерами на Буковині ветерани виїжджають за кордон.
Керівник ветеранського хабу розповів про те, як громаді залучити колишніх військових працювати і волонтерити
Чому шлях ветерана від відмітки в ТЦК до працевлаштування триває роками? Як заохотити ветеранів після повернення додому приносити користь для своїх громад? Про це розповів Олександр Кошовий, керівник "Ветеран Хаб Буковина" на Форумі громад Чернівецького району "Спроможні громади: спільні рішення, інвестиції, партнерства".
- Ветеранську спільноту громади мають сприймати не як окрему категорію людей, яка потребує лише допомоги, а як важливий економічний і кадровий ресурс, - сказав Олександр Кошовий. - Ветерани самі запитують, які можливості є в регіоні для їхнього повернення, працевлаштування, розвитку, відкриття власної справи. Вони активні й шукають місця, де можуть бути корисними та де буде безпечно для їхніх родин.
Громадам варто розбудовувати систему, яка не просто допомагає ветерану, а відновлює його можливості. Важливу роль у цьому можуть відігравати ветеранські простори. Якщо їх нема, я закликаю їх відкривати — від звичайної кімнати, від звичайної якоїсь локації. Але щоб це була не кабінетна історія, тому що якщо ми будемо переводити ветеранську політику в соціальну політику, то це якраз буде повернення цієї категорії до економічного навантаження, а не до економічного ресурсу. Окрім вирішення базових питань, отримання довідок, взаємодії з державними установами та оформлення пільг, ветеран має отримати відповідь на запитання: "А що далі?". Де він може працевлаштуватися, відкрити власну справу, бути волонтером або долучитися до розвитку громади? Тому що, знаєте, прикро, коли ми бачимо на вулиці, як без діла сидять люди, грають у доміно в парках. І в цей же час волонтери 24/7 плетуть сітки або ллють свічки.
Тому починати треба з того, щоб хоча б годину-дві присвятити свого власного часу, щоб допомогти спільноті, для підтримки нашої оборони. А потім уже запитати: можливо, ми можемо підсилити комунальні підприємства? Наприклад, у громаді можуть бути ветерани-водії, фермери, інженери чи фахівці інших професій, які потрібні місцевим підприємствам і комунальним установам. Треба створити механізм, який дозволить швидко знаходити таких людей і запрошувати їх до роботи.
Ветеран, коли повертається у статусі ветерана, ставить відмітку в ТЦК, і якщо він не працевлаштований, то далі вже шлях, наприклад, як у мене, розтягнувся на два роки. Але я знаю, що його можна скоротити щонайменше вдвічі. Якщо постаратися з громадою і з державними інституціями, це можна довести до пів року. Через пів року ця людина вже буде працевлаштована.
Перший контакт із громадою має відбуватися одразу після завершення необхідних формальностей. Людина повинна знати, що в її громаді є ветеранський простір і фахівець, до якого можна звернутися. Через такого фахівця можна визначити потреби та можливості ветерана: ким він був до війни, які має компетенції, чим хоче займатися, яку нову професію хоче отримати і які ресурси може надати громада.
Цей супровід не повинен бути формальністю. Якщо ветеран не має конкретного питання сьогодні, це не означає, що про нього можна забути. Бо багато ветеранів кажуть: "У мене є пенсія, мені її достатньо, я не хочу ні з ким спілкуватися, нічого не хочу робити". І це якраз та точка загубленості, якщо він не розуміє, куди він може прийти, у той простір, де його вислухають. Людину потрібно залишати в орбіті громади, підтримувати з нею контакт і цікавитися результатом: чи вдалося вирішити проблему, працевлаштуватися, розпочати власну справу або повернутися до активного життя.
Дуже важливо створити електронний "путівник ветерана" на рівні громади. У ньому має бути актуальна інформація про ветеранські простори, громадські організації, центри життєстійкості, доступні послуги, можливості працевлаштування, навчання, підтримки бізнесу, житла та релокації. Ветеран має розуміти свій маршрут і знати, куди звертатися на кожному етапі.
Є, наприклад, "Путівник ветерана" Чернівецької територіальної громади, по якому я особисто пройшов, коли я повернувся в місто Чернівці. Я просто спілкувався в повідомленнях із керівництвом ветеранської громади і знайшов максимально оновлену інформацію, а не так, коли я дзвоню з якогось питання, а телефон не відповідає… Це якраз той тригер, який може викликати наслідки ПТСР. Часом про ветеранів кажуть: та він із ПТСР. Та він не з ПТСР! Просто навколо нього стільки подразників, що вони викликають ті наслідки ПТСР. Це звичайна людина, якщо до неї нормально ставитися.
Цифровий ресурс особливо важливий тому, що зайві подразники та складнощі в комунікації можуть створювати додаткове навантаження для людини, яка повернулася з війни. Якщо інформація актуальна і доступна онлайн, ветеран може самостійно ознайомитися з можливостями та обрати зручний для себе спосіб комунікації.
Окреме питання — єдність ветеранської політики в області. Нині може бути ситуація, коли для людей з однаковими обставинами в різних громадах діють різні програми та можливості. Як я казав меру Чернівців, що Чернівці у нас стануть мільйонником. Але мільйонником не по кількості людей, а по кількості прописки. Бо ті пільги, ті умови, можливості для ветеранської спільноти в Чернівецькій територіальній громаді, жодна громада не може забезпечити. Тому всі будуть старатися прописатися в Чернівцях і отримати такі пільги.
Це той перекіс, який є в програмах для ветеранів: з одного підрозділу, з одним пораненням — різні програми в одній області.
Громадам також варто активніше запитувати самих ветеранів про їхні потреби. Наприклад, дуже мало ветеранів відгукуються на опитування центру зайнятості. Зате скаржаться, що роботи немає, ніхто не пропонує нічого... Але, як кажуть: ти дзвонив, ти звертався? Чи коли ми проводили опитування щодо розвитку спортивної інфраструктури, отримали лише вісім відповідей з усієї області. При цьому в області 32 тисячі учасників бойових дій, тисячі з них з інвалідністю! І лише вісім чоловік відповіли про потреби у ветеранському спорті… Без інформації про реальні потреби важко правильно планувати подальший розвиток.
Важливе питання житла. Якщо людина приїжджає в громаду, але не має де жити, вона не зможе тут працювати і залишатися – через це приїжджі тікають за кордон. Як тільки ми скажемо, що є житло, - повірте, сюди приїдуть інженери з усіх регіонів, будуть тут працювати і розбудовувати цю інфраструктуру. Тому дайте нам можливості, дайте нам інформацію про безпеку, про житло і про наявність релокації бізнесу.
І ми тоді спільно будемо розбудовувати такі сильні громади.
Сьогодні фахівець із супроводу ветеранів фактично має бути кейс-менеджером сім’ї ветерана — від першої точки входу до працевлаштування, участі в заходах, культурному, спортивному та громадському житті. Це має бути системна робота, а не реагування лише тоді, коли коли є пожежа: ветеран лежить в комі, а його дружина має викликати платну швидку допомогу. Це маячня просто, це не робота державних інституцій.
Сильний ветеран — це сильна громада, а сильна сім’я ветерана — це також ресурс для громади. Тому наше завдання — не просто допомогти ветерану, а створити умови, за яких він зможе відновити свої можливості, реалізувати свої знання та досвід і залишатися активним учасником життя громади.
Авторка: Надія Макушинська
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
